з-між

З-МІЖ, прийм., з род. в., розм.

1. Те саме, що з-по́між 1.

Покотило прислав дружинника сказати, що чужі комонці намагаються вийти з-між боліт (І. Білик);

Валькевич спробував сховатися в юрбі, але мій погук висмикнув його з-між людей – покірно потеліпався до мене (Валерій Шевчук).

2. Те саме, що з-по́між 2.

– Ся не злякається, – шептали стиха, – найгіршого з-між лих нелюдських лиха (П. Куліш);

Медунка то червоним цвітом паленіла, то голубими очками з-між трави до неба зазирала (Б. Лепкий);

Вгорі, метрів на три від землі, між розсохами дуба, з-між двох товстих колод стирчав розкішний чорний хвіст. Соболь! (І. Багряний);

З-між дерев виглядали хатки, як білі горлиці, що зложили крильця, такі чисті хатки і гарні: раділи до блакиті вікнами, ніби очима (В. Барка).