кабінетник

КАБІНЕ́ТНИК, а, ч., розм.

Чиновник, для якого характерні відірваність від життя, канцелярські методи керівництва.

Влада – це не особисті охоронці, радники, помічники та кабінетники. Це передусім довіра людей (із журн.);

Як не дивно, але успішність будь-якого підприємства швидше залежить не від компетентності кабінетників, а від сумлінності звичайних працівників (з газ.).