кака

КА́КА, и, ж., дит., розм.

1. Кал, бруд.

– Синку, не бери до рук каку, – сказала мати Петрику, коли той почав нишпорити в траві (із журн.).

2. перен. Про щось погане, гидке, брудне або про когось неприємного на вигляд, хто заслуговує на осуд.

Вже ж десятий йому місяць, А ще не балака. Даю йому копiєчку, Воно каже: кака... (П. Глазовий);

Палата [лікарні] заходилася .. балаканиною .. – підтримували дівчину: вище ніс, завтра виріжуть із тебе всю каку (Люко Дашвар);

Намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що .. молодиці, як тільки розплакувалось у них на руках дитя, підносили його до картини й говорили: “он бач, яка кака намальована!” (М. Рильський, пер. з тв. М. Гоголя).

3. перен. Про когось неслухняного, вередливого.

– Пожени гуси за ворота .. От цяця Банько! От цяця! А Меланя кака, – вона мами не слухає! (Остап Вишня).