1. Словник української мови у 20 томах

каракал

КАРАКА́Л, а, ч.

Хижий ссавець родини котячих, поширений у пустелях Африки та Азії.

Каракал зовнішньо нагадує рись. Його зображення дійшли до нас ще зі Стародавнього Єгипту (з наук.-попул. літ.);

Каракала за розміром можна порівняти з вівчаркою. Його висота в холці – 50 см, довжина з хвостом – 1,20 м, важать дорослі каракали близько 25 кг (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. каракал — карака́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. каракал — -а, ч. Ссавець роду котів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. каракал — карака́л (від тур. karakulah – чорновухий) вид хижих ссавців родини котячих. Поширений в пустелях та передгір’ях Африки й Азії. Зовнішньо нагадує рись. Словник іншомовних слів Мельничука