1. Словник української мови у 20 томах

каруца

КАРУ́ЦА, и, ж., діал.

Румунська хура, віз.

Нарешті коні рушили, каруца покотилася берегом Прута (М. Коцюбинський);

Петру бачить, як по шляху до них наближається каруца, запряжена худою конячиною (М. Чабанівський);

Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків, підскочив до однієї з каруц, шмагонув нагайкою по перині (Григорій Тютюнник);

Добірні аристократичні товариства повагом сідали до тряских тарантасів і каруц (Ю. Андрухович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. каруца — кару́ца іменник жіночого роду румунська хура, віз діал. Орфографічний словник української мови
  2. каруца — -и, ж., діал. Румунська хура, віз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. каруца — ВІЗ (з запряжкою коней, волів), ПІДВО́ДА, ХУ́РМАНКА заст., ФУ́РМАНКА заст., ФІ́РМА́НКА діал., ФІ́РА діал.; ХУ́РА (великий); ФУРГО́Н, ХАЛАБУ́ДА, ХУРГО́Н розм., БАЛАГУ́ЛА заст. Словник синонімів української мови
  4. каруца — Кару́ца, -ци, -ці; -ру́ци, -ру́ц Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. каруца — КАРУ́ЦА, и, ж., діал. Румунська хура, віз. Нарешті коні рушили, каруца покотилася берегом Прута (Коцюб., І, 1955, 192); Петру бачить, як по шляху до них наближається каруца, запряжена худою конячиною (Чаб., Балкан. весна, 1960, 41). Словник української мови в 11 томах
  6. каруца — Каруца, -ци ж. 1) Карета. Я тобі подарую... і оціх коней, і каруцу. Чуб. II. 565. 2) Гуцульскій экипажъ: глубокій ящикъ на двухъ колесахъ, въ который собираютъ навозъ, а затѣмъ вивозять на ноле. Шух. І. 106. Вивозить каруцами гній. Шух. І. 145. Словник української мови Грінченка