квітнути

КВІ́ТНУТИ, ну, неш; мин. кві́тнув, кві́тла, ло і кві́тнула, ло, недок.

1. тільки 3 ос. Розкриватися, розпускатися (про квіти); цвісти.

Матіола квітла на грядках .. І лила лукаво-ніжний пах (М. Рильський);

– Ось тобі .. перша квітка. Бачиш, як тепло: в степу підсніжники квітнуть, – казала вона (З. Тулуб);

* Образно. Як ти [Т. Шевченко] в неволі нудив світом На чужині, В твоїй душі все квітли пишним цвітом Твої пісні (В. Самійленко);

// Бути вкритим квітом, мати квіти.

Все дужче й дужче натискала весна, кущі квітли, поля дружно зеленіли (Ю. Яновський);

Зеленіють ниви, ніжно квітнуть у садах яблуні (Б. Антоненко-Давидович);

Піду селом, де квітнуть вишні (Н. Забіла).

2. перен. Бути в розквіті; мати здоровий, гарний вигляд.

Вона тепер квітла, як калина (Я. Качура);

Болеслав, як молодший, першим уклонився Данилові. – А ти все квітнеш? – засміявся Данило (А. Хижняк).

3. перен. Процвітати, успішно розвиватися.

Але все поволі, тихо Тоне в річці забуття, І на березі зеленім Квітне радісне життя... (О. Олесь);

Мусив визнати [Степан], що господарство Гнідих квітнуло без нього, отже, квітнутиме й далі (В. Підмогильний);

Який чудовий кругозір І даль яка барвиста! Ще рік тому тут був пустир, А зараз квітне місто (М. Шеремет);

Квітне Україна, як весняний сад (В. Сосюра).