квіточка

КВІ́ТОЧКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до кві́тка.

Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);

Уляна нічого їй не говорила, бо була рада вже тому, що вона .. ворушить граблями, а не збирає квіточки на луках (Григорій Тютюнник);

Часто у самотині він ходив лісом, замріяний, з квіточкою в зубах, і прислухався до лісових звуків (В. Нестайко);

Такі квіточки називаються жаб'ячим милом, вони зацвітають жовтеньким ранньої весни на луках поблизу річок та озер (В. Шкляр);

– Голубонько ж ти моя сизенька, квіточка... (О. Довженко);

* Образно. Його Настуня – бідолашна слабка квіточка, якій не вистачало бодай трохи світла й тепла (Г. Пагутяк);

* У порівн. – Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі (І. Нечуй-Левицький).

У кві́тку (квітки́, кві́точку, кві́ти) див. кві́тка.

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] кві́точка (кві́тка) – дуже гарна.

У хаті в неї, як у віночку: хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка (П. Куліш);

А дівчинка, справді, як та квіточка (Марко Вовчок);

(2) Це [ще] – квіточки́ – про те, що лише починає виявлятися, про початок чогось, перев. поганого, небажаного.

Тяжкі часи для неї ще попереду. Видно, це квіточки, а ягідки ще не дозріли... (Василь Шевчук);

– А про що “Останнє танго в Парижі”? – Про секс... – Та нічого там такого немає. Це – квіточки! У порівнянні з нинішнім кіно... (І. Роздобудько).