1. Словник української мови у 20 томах

квітчання

КВІТЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. квітча́ти.

[Маруся (взявши у руку кибалку й віночки):] Минулося вже дівоцтво. Не буде квітчання! (І. Нечуй-Левицький);

Тепер вже могла починатися справжня процедура квітчання молодих хрещатим барвінком (Ю. Смолич);

Виявлено, що квітчання, як і інші види мистецтва, розвивалося двома напрямками: традиційним народним та елітарним, мінливим, залежним від стилю (з наук.-попул. літ.);

У минулому квітчання було обрядовим атрибутом (із журн.).

2. Квіти, що використовуються для прикрашання чого-небудь.

На Зелені свята є традиція прикрашати храми й оселю так званим квітчанням, або ж клечанням: духмяними травами, усілякою зеленню на знак того, що природа розквітла й оновлюється після тривалої зими (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. квітчання — квітча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. квітчання — -я, с. Дія за знач. квітчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. квітчання — КВІТЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. квітча́ти. [Маруся (взявши у руку кибалку й віночки):] Минулося вже дівоцтво. Не буде квітчання! (Н.-Лев., II, 1956, 432); Тепер вже могла починатися справжня процедура квітчання молодих хрещатим барвінком (Смолич, Мир.., 1958, 58). Словник української мови в 11 томах
  4. квітчання — Квітча́ння, -ня с. Убраніе цвѣтами. Жаль мені дівування і дитячого квітчання. Чуб. V. 44. Словник української мови Грінченка