1. Словник української мови у 20 томах

киркати

КИ́РКАТИ, ає, недок., розм.

Видавати звуки “кир-кир” (про птахів).

Кури киркали, поросята кувікали під ножем; розпуджені качки так кахкали, що в їх [них] трохи горлянки не луснули (І. Нечуй-Левицький);

Жалібно киркали та розліталися по сусідніх дворах і садах павичі, навіть собаки позабігали невідь-куди (Ю. Мушкетик);

* Образно. Не знаю! і малі діти киркатимуть на мене, почувши, що хоч недовго жила у городі, та таку велику суму принесла! (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. киркати — ки́ркати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. киркати — КИ́РКАТИ, ає, недок., розм. Видавати звуки кир-кир (про курей). З горища ніхто не обзивався, тільки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив (Н.-Лев., II, 1956, 359). Словник української мови в 11 томах
  3. киркати — Ки́ркати, -каю, -єш, одн. в. ки́ркнути, -кну, -неш гл. Рѣзко пронзительно кричать, крикнуть (о курицѣ). Желех. Пипоть у курей після ячменю робиться, — вони тоді киркають. Грин. І. 253. Словник української мови Грінченка