1. Словник української мови у 20 томах

ких

КИХ, КИХ-КИ́Х, виг.

1. Звуконаслідування, що означає стримуваний сміх.

Левонтій неспокійно засовався на стільці, потім закихкотів: – Ких, ких, ких, ких... (І. Білик).

2. розм. Уживається як присудок за знач. ки́хкати.

Кузьма Трохимович, сеє чувши, та “ких, ких, ких, ких!”, та аж за боки брався, регочучи (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ких — ких вигук незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
  2. ких — ких-ких, виг., рідко. 1》 Звуконаслідування, що означає сміх. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. кихкати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ких — КИХ, КИХ-КИ́Х, виг., рідко. 1. Звуконаслідування, що означає сміх. 2. розм. Уживається як присудок за знач. ки́хкати. Кузьма Трохимович, сеє чувши, та «ких, ких, ких, ких!», та аж за боки брався, регочучи (Кв.-Осн., II, 1956, 10). Словник української мови в 11 томах
  4. ких — Ких! меж. Выражаетъ смѣхъ. Ких-ких-ких! — засміялись чумаки. О. 1861. X. 22. Словник української мови Грінченка