киць-киць
КИЦЬ-КИ́ЦЬ, КИ́ЦЮ-КИ́ЦЮ, розм.
Вигук, яким кличуть кішку.
– Киць-киць, – почувся лагідний голос господаря. Отже, я став котом, а кіт Абель став мною... (Ю. Винничук);
А ниць упадеш – не підніму, схилюся, вклякну чи присяду навпочіпки, вдам, ніби кицьку шукаю, киць-киць, де ти, кицю? (Ю. Іздрик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- киць-киць — киць-ки́ць вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- киць-киць — кицю-кицю, розм. Вигук, яким кличуть кішку. Великий тлумачний словник сучасної мови
- киць-киць — Киць-ки́ць! виг. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- киць-киць — КИЦЬ-КИ́ЦЬ, КИ́ЦЮ-КИ́ЦЮ, розм. Вигук, яким кличуть кішку. Словник української мови в 11 томах