1. Словник української мови у 20 томах

киш

КИШ, виг.

Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів.

– Киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? (І. Нечуй-Левицький);

– О! Вже кульгає... – кряче було стара качка своїм каченятам. – Киш у ситняк! (О. Довженко);

Дід Мусій розгнівався. – Киш, пустуни кляті! – Горобці не злякалися (Н. Рибак);

// перен. Покрик, яким відганяють від себе, примушують іти геть людей.

[Паляничка:] Не заважайте працювати! Киш, Харитю, хоч ти не досаждай! (М. Чабанівський);

Тітка Софія .. говорила нам, хлопцям: “Ану, горобці-бешкетники, киш на урок!” (І. Кирій);

Тут з'явилась матiнка i зауважила з усмiшкою: – Ото розвели вiче, що старе, що мале! Ану киш на двiр (Ю. Логвин).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. киш — киш вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. киш — виг. Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. киш — КИШ, виг. Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів. — Киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? (Н.-Лев., II, 1956, 118); Дід Мусій розгнівався. — Киш, пустуни кляті! — Горобці не злякалися (Рибак, Помилка.., 1956, 78). Словник української мови в 11 томах
  4. киш — Киш! меж., которымъ отгоняютъ птицъ. Позгоним вас: киш-киш! Словник української мови Грінченка