киш
КИШ, виг. Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів.
— Киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? (Н.-Лев., II, 1956, 118);
Дід Мусій розгнівався. — Киш, пустуни кляті! — Горобці не злякалися (Рибак, Помилка.., 1956, 78).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- киш — киш вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- киш — виг. Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- киш — КИШ, виг. Покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів. – Киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? (І. Нечуй-Левицький); – О! Вже кульгає... – кряче було стара качка своїм каченятам. – Киш у ситняк! (О. Довженко); Дід Мусій розгнівався. Словник української мови у 20 томах
- киш — Киш! меж., которымъ отгоняютъ птицъ. Позгоним вас: киш-киш! Словник української мови Грінченка