1. Словник української мови у 20 томах

клен

КЛЕН, а, ч.

Високоросле дерево родини сапіндових із колоноподібним стовбуром, густою розлогою кроною, лапатим листям із гострими кінцями й глибокими вирізами.

Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Марко Вовчок);

За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (М. Коцюбинський);

Вздовж дороги насаджують клени, Ряд за рядом, з села до села (М. Нагнибіда);

Після ряботіння пролітаючих реклам, після пістрявості вказівних знаків та одноманітної геометрії придорожніх стандартних споруд раптом у відстороні на узгірку – клен! Живий клен! (О. Гончар);

Ця рiчечка тече для клена i для мене, її й тодi я бачу, коли сплю. Я рiчечку оцю в городi в нас пiд кленом, як тата й маму i як мед люблю (М. Вінграновський);

Красива осiнь вишиває клени червоним, жовтим, срiбним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим (Л. Костенко);

// род. у, збірн. Деревина́ цього дерева.

Бездонний день клечальної суботи горів і голубів над селом, з лісу везли на возах клен-дерево, ліщину, дубове галуззя, терен, зелену траву, хати чепурили до клечальної неділі (Ю. Яновський);

Сосна, смерека, клен, липа... Все йде у виробництво (М. Чабанівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клен — клен іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. клен — [клен] -на, м. (на) -н'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
  3. клен — ч. 1》 род. -а. Дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибокими вирізами. 2》 род. -у, збірн. Деревина цього дерева. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. клен — Дерево або кущ родини кленових, поширений у зонах помірного клімату пн. півкулі; бл. 200 видів; листки лопатеві, рідше перистоскладні; плід — двонасіннєва крилатка; цінна тверда пластична деревина (меблі, музичні інструменти)... Універсальний словник-енциклопедія
  5. клен — Клен, кле́на (одного) і кле́ну (матеріялу), на кле́ні; кле́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. клен — КЛЕН, а, ч. Дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибокими вирізами. Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183); За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  7. клен — Клен, -ну м. Кленъ, Acer platanoides L. Рости, рости, клен-дерево! Грин. III. 318. ум. кленок. Ой у ліску на кленку повісила колисочку на шнурку. Чуб. III. 486. Словник української мови Грінченка