клепало

КЛЕПА́ЛО, а, с.

1. Молот або молоток для клепання.

Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала і з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Я. Щоголів).

2. Шматок заліза (часто забитий у колоду), на якому клепають що-небудь.

Поклавши косу на клепало, Андріяка вдарив по ній молотком (О. Гончар);

Бувалі косарі кажуть, що легше клепати косу на клиноподібному, плескатому клепалі. Поклепана на такому інструменті коса краще косить (із журн.).

3. Те саме, що калата́ло.

Ще здалеку Василь побачив, що на тому ганку кошовий Лях бив довбнею в клепало, а якийсь гладкий козак виривав у нього клепало з рук (А. Кащенко);

Проспівали перші півні, вийшов сторож, ударив раз, удруге в клепало (Л. Яновська);

Тихо знову. Заткали зорі далечінь шовкову. В клепала б'ють невтомні сторожі... (М. Рильський);

Десь ударив у клепало нічний сторож, і той удар ніби на сотні верств зарипів у морозному повітрі (І. Пільгук).

4. заст. Било (див. би́ло¹ 1).

Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (І. Котляревський);

– Бийте у клепало! І задзвеніла велика мідна плита, прив'язана на ланцюгу поміж двома стовпами (Б. Лепкий);

Я однак думаю, що клепання на Русi жило iще в дохристиянськi часи, клепало, било служило людям замiсть дзвонiв i призначалося, очевидно, для оповiщення, для новин, для розголосу про тривогу (Р. Федорів).