1. Словник української мови у 20 томах

клечати

КЛЕЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що, етн.

Убирати, прикрашати (зеленню).

Мати приносила завжди з лісу березове гілля, клечала ним кімнатку (О. Іваненко);

Незабаром ось Тройця, дівчата хати клечатимуть, долівки труситимуть луговою травою (О. Гончар);

Всі ми колись повернемось з вирію, спізнавши чужини і вотчини себе. А наразі клечай нашу стріху, вимощуй тернове гніздо (І. Калинець);

* Образно. Вже дальні далі на меті. Ще варто жити, коли бурі Клечають хмари золоті (В. Стус).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клечати — клеча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. клечати — див. КВІТЧАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. клечати — -аю, -аєш, недок., перех., етн. Убирати, прикрашати (зеленню). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. клечати — ПРИКРАША́ТИ (ПРИКРА́ШУВАТИ) (надавати привабливішого вигляду комусь, чомусь, чіпляючи на нього оздоби, одягаючи щось небуденне, підмальовуючи тощо), ОЗДО́БЛЮВАТИ (ОЗДОБЛЯ́ТИ), ПРИОЗДО́БЛЮВАТИ (ПРИОЗДОБЛЯ́ТИ), РОЗЦВІ́ЧУВАТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ)... Словник синонімів української мови
  5. клечати — КЛЕЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., етн. Убирати, прикрашати (зеленню). Незабаром ось тройця, дівчата хати клечатимуть, долівки труситимуть луговою травою (Гончар, II, 1959, 267); Мати приносила завжди з лісу березове гілля клечала ним кімнатку (Ів., Таємниця, 1959, 199). Словник української мови в 11 томах