1. Словник української мови у 20 томах

клинцювати

КЛИНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док., що.

1. Забивати клин (у 1 знач.) усередину чогось, між чимсь.

Сталеві обухи сокир клинцювали клиння із розчепіреними голівками (із журн.);

– Чому, діду, ви казали, що ми цю вербу не розколемо? – Бо клинцюєте з вершечка (з газ.);

* Образно. На слова веселого манилівця залужанин довго не відповідав, бо саме клинцював сало з хлібом (Григорій Тютюнник);

Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю (П. Мовчан).

2. Забивати клинці (кілочки) в стіну з обох боків, підготовляючи її для обмазування глиною.

Залу заразом і клинцювали і зараз мазальниці й валькували (І. Нечуй-Левицький);

Спершу стіни клинцюють, або забивають в поліняки клинці, потім обмазують глиною, яка придержується клинцями, а зверху білять крейдою (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клинцювати — клинцюва́ти дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. клинцювати — див. різати; рубати Словник синонімів Вусика
  3. клинцювати — -юю, -юєш, недок. і док., перех. 1》 Забивати клин (у 1 знач.) у середину чогось. Клинцювати самопали. 2》 Забивати клинці (кілочки) в стіну з обох боків, підготовляючи її для обмазування глиною. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. клинцювати — Клинцюва́ти, -цю́ю, -цю́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. клинцювати — КЛИНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док., перех. 1. Забивати клин (у 1 знач.) у середину чогось. Клинцювати самопали. 2. Забивати клинці (кілочки) в стіну з обох боків, підготовляючи її для обмазування глиною. Словник української мови в 11 томах
  6. клинцювати — Клинцювати, -цюю, -єш гл. 1) Забивать клинъ. Харьк. г. 2) Набивать стѣну для обмазки глиной. Чуб. VII. 380. Словник української мови Грінченка