ключник

КЛЮ́ЧНИК, а, ч.

1. заст. Особа, яка відала продовольчими запасами дому, маєтку і т. ін. і мала ключі від місць їх зберігання.

Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (О. Стороженко);

Старий ключник ніг собі не чує. Бігає від пивниць до покоїв, сопе і пріє, бо знає, що над ним і над усією службою у дворі спочиває всевидячеє око Любові Федорівни (Б. Лепкий);

Перед самою дорогою боярський ключник приніс дядькові здорового червоного півня у клітці (Ю. Логвин).

2. Те саме, що ключа́р 1.

Дотиснутись туди й допхатись Та й ключника Петра дозватись Таківському, як я, шкода! (П. Куліш);

Мовчазний ключник [в'язниці] одімкнув дверцята до одної комірки, а після того, як я увійшов, хутко зачинив їх (Олесь Досвітній);

У кожному відділенні-коридорі два наглядачі й ключник (Ю. Хорунжий).

3. Те саме, що ключа́р 3.

За дерев'яним бар'єрчиком біля високого столу церковний староста і ключник продавали жовті воскові свічки, тоненькі й грубші (М. Малиновська);

Ключник монастирський, отже, змушений був теж не зауважувати зникнення запасів з комір [комор] (П. Загребельний).