1. Словник української мови у 20 томах

князювати

КНЯЗЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

Управляти князівством (у 1, 2 знач.).

[Ярослав:] Тебе до них пошлю я князювати (І. Кочерга);

Дарма, що князював Роман у Галичі лише п'ять років, та знав його добре люд галицький (А. Хижняк);

– А найстарший, Володимир, зостався дома, князює в Путивлі, охороняє Сіверську землю, поки ми тут... (В. Малик);

Однаково син малий, немовля, не князювати йому до шістнадцяти літ, хтось же має сидіти в Новгороді (П. Загребельний);

Після Кия у Полянській землі князювали його нащадки – Києвичі (з наук. літ.);

Ганс-Адам II князює в Ліхтенштейні з 1989 року (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. князювати — князюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. князювати — див. керувати Словник синонімів Вусика
  3. князювати — -юю, -юєш, недок., іст. Управляти князівством (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. князювати — КНЯЗЮВА́ТИ (управляти князівством), КНЯ́ЖИТИ. (Юра:) Князь! Значить, ви князюєте? (Князь:) Ні (О. Левада); Рюрик княжив у Києві 1194-1211 рр. (С. Руданський). Словник синонімів української мови
  5. князювати — Князюва́ти, -зю́ю, -зю́єш, -зю́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. князювати — КНЯЗЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., іст. Управляти князівством (у 1 знач.). В 1136 р., коли в Новгороді князював внук Володимира Мономаха — Всеволод Мстиславич, вибухло відкрите повстання (Іст. Словник української мови в 11 томах
  7. князювати — Князювати, -зюю, -єш гл. 1) Княжить, быть княземъ. Але то ще за Батия, як князювали колись князі. Васильск. у. Не перестане, мабуть, князь... князювати. К. Бай. 39. Словник української мови Грінченка