коартикуляція

КОАРТИКУЛЯ́ЦІЯ, ї, ж., лінгв.

Накладання артикуляції, характерної для наступного звука, на весь попередній звук.

У живому мовленні завжди має місце коартикуляція, адже артикуляційні органи, породжуючи один звук, не можуть миттєво перелаштуватися й вимовити інший (з наук. літ.).