ковзь

КОВЗЬ, КОВЗЬ-КО́ВЗЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що передає звук ковзання.

Леза ковзанів плавно, – ковзь, ковзь, – їдуть по поверхні (із журн.).

2. Уживається як присудок за знач. ко́взати 1 і ко́взатися.

А він ковзь з ліжка і побіг до дверей (з казки);

Вона ж, дрохва, як гуска. Щоб злетіти, Їй ще й розбігтись треба, бо важка. А голий лід – ніяк не розбіжиться. Ковзь-ковзь... Руками брали дичину (Л. Костенко);

Страхи по одному тихо – ковзь... і обсядуть тебе півколом (із журн.).