1. Словник української мови у 20 томах

козиця

КОЗИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко.

1. Те саме, що коза́ 1.

Дикі козиці – на горах високих, Звірі – у скелях та норах глибоких (В. Багірова).

2. Те саме, що воли́нка 1.

Гей, луснули дві пістолі, задули [музики] в козиці (з народної пісні);

Король же, що був у доброму гуморі, покликав Тіндара і сказав йому грати на козиці (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

– Ми на заручинах повинні веселиться. Он бачите – скрипаль стискає вже смика, І ходить ходором у того он рука, Що кланяється нам, тримаючи козицю (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. козиця — кози́ця іменник жіночого роду рідко Орфографічний словник української мови
  2. козиця — -і, ж., розм., рідко. Те саме, що волинка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. козиця — ВОЛИ́НКА (народний духовий музичний інструмент, зроблений з козячої або овечої шкури і двох-трьох трубок), ДУДА́, КОЗА́, КОЗИ́ЦЯ розм., БАРА́Н діал., МІХ діал. Словник синонімів української мови
  4. козиця — КОЗИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко. Те саме, що воли́нка. — Ми на заручинах повинні веселиться. Он бачите — скрипаль стискає вже смика, І ходить ходором у того он рука, Що кланяється нам, тримаючи козицю (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Словник української мови в 11 томах
  5. козиця — Кози́ця, -ці ж. 1) Коза. 2) Родъ духового инструмента. Гол. II. 458. 3) насѣк. Pelor blapoides. Вх. Пч. I. 7. Словник української мови Грінченка