колофон

КОЛОФО́Н, у, ч.

Текст на останній сторінці стародруку, що містить назву книги, відомості про її автора, місце і час переписування або друкування і т. ін.

У 1457 р. у Майнці вийшов Псалтир – перше з відомих друкарських видань, що має колофон (з наук. літ.);

// Така ж інформаця на старовинних китайських сувоях, перських мініатюрах і стародавніх стінних розписах.

У XV ст. у Японії вірш і картина міцно поєдналися в одному творі. Японський живописний свиток містить два види знаків: письмові (вірші, колофони, печатки) та живописні (власне картина в європейському розумінні) (із журн.).