комишник
КОМИ́ШНИК, а, ч., заст.
Розбійник, що ховався в очеретах і комишах пониззя Дніпра.
– Хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє? Се вже коїть не хто, як проклятущий Іванець із низовими комишниками (П. Куліш);
Здриґнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки (М. Коцюбинський);
Татари не знали, хто на них напав: втеклі солдати – блукали бандами цілі роти, а то й батальйони, – комишники, донці... (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- комишник — коми́шник іменник чоловічого роду, істота арх. Орфографічний словник української мови
- комишник — -а, ч. 1》 Робітник, що косить і заготовляє комиш (рогіз, кугу). 2》 Майстер, що укриває будинки та інші споруди комишом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- комишник — РОЗБІ́ЙНИК (той, хто грабує, убиває з метою грабежу), РОЗБИША́КА, РОЗБІЯ́КА розм., ЗАРІЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́З розм., ХАРЦИ́ЗА розм., ХАРЦИЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́ЗНИК розм., ЗДОБИ́ЧНИК (ДОБИ́ЧНИК) розм., БАШИБУЗУ́К заст., ШИ́БЕНИК заст., ЗБУЙ діал. Словник синонімів української мови
- комишник — КОМИ́ШНИК, а, ч., заст. Розбійник, що ховався в очеретах і комишах пониззя Дніпра. Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки (Коцюб., І, 1955, 185). Словник української мови в 11 томах