конаючий
КОНА́ЮЧИЙ, а, е.
Який перебуває в передсмертній агонії, умирає.
Закон чи звичай забороняє їм дивиться на лице конаючої, вмираючої людини, і євреї в останню годину живоття вкривають помираючу людину простирадлом і виходять з хати (І. Нечуй-Левицький);
На мить усі заціпеніли. Анти дивилися на конаючого Калегула, обри – на їхнього князя (Д. Міщенко);
З гнітючим чуттям пробирались хлоп'ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (О. Гончар);
// у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає.
Стоять чумаки .. круг конаючого, похиливши сумно голови (М. Коцюбинський);
Навколо лунали крики, стогін поранених змішувався з хрипом конаючих (В. Малик);
Нечепа розповідав про ті міста так, неначе сам побував у них, звідтам долинали навіть запахи, навіть духмянощі, й брязкіт мечів, і зойки конаючих, і гуркіт колісниць, і ніжна музика (Ю. Мушкетик).
Значення в інших словниках
- конаючий — кона́ючий прикметник Орфографічний словник української мови
- конаючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до конати 1). || у знач. ім. конаючий, -чого, ч. Той, хто вмирає. Великий тлумачний словник сучасної мови
- конаючий — КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кона́ти 1. З гнітючим чуттям пробирались хлоп’ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (Гончар, Таврія, 1952, 108); // у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає. Стоять чумаки.. Словник української мови в 11 томах