1. Словник української мови в 11 томах

конаючий

КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кона́ти 1.

З гнітючим чуттям пробирались хлоп’ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (Гончар, Таврія, 1952, 108);

// у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає.

Стоять чумаки.. круг конаючого, похиливши сумно голови (Коцюб., І, 1955, 182).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конаючий — кона́ючий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. конаючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до конати 1). || у знач. ім. конаючий, -чого, ч. Той, хто вмирає. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. конаючий — КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Який перебуває в передсмертній агонії, умирає. Закон чи звичай забороняє їм дивиться на лице конаючої, вмираючої людини, і євреї в останню годину живоття вкривають помираючу людину простирадлом і виходять з хати (І. Словник української мови у 20 томах