1. Словник української мови у 20 томах

коня

КОНЯ́, я́ти, с., розм.

Те саме, що коненя́.

На півдороги від Кам'янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (А. Свидницький);

Конята вкрились піною, задихались .. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п'ядь (І. Франко);

Доктор Ріпецький присилає мені два возики з малими конятами, на які абсолютно не можемо забратися (А. Чайковський);

Конята рушили підтюпцем (Олесь Досвітній);

Ось іде свято, а в хаті голодно. У хліві одна хвостина і пара малих конят. І як тут жити і з чого ситим бути (У. Самчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коня — коня́ іменник середнього роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. коня — -яти, с., розм. 1》 рідко. Зменш. до кінь 1); лоша. 2》 Те саме, що конячина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. коня — КОНЯ́, я́ти, с., розм. 1. рідко. Зменш. до кінь 1; лоша. 2. Те саме, що конячи́на. На півдороги від Кам’янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (Свидн., Люборацькі, 1955, 206); Конята вкрились піною, задихались.. Словник української мови в 11 томах
  4. коня — Коня́, -ня́ти с. Лошенокъ, а также плохая лошаденка. Чуже коня — паня. Ном. ум. коненя. На зирив він коненя на ярмарку. Рудч. Ск. II. 175. Словник української мови Грінченка