коня
КОНЯ́, я́ти, с., розм.
1. рідко. Зменш. до кінь 1; лоша.
2. Те саме, що конячи́на.
На півдороги від Кам’янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (Свидн., Люборацькі, 1955, 206);
Конята вкрились піною, задихались.. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п’ядь (Фр., XIII, 1954, 36);
Конята рушили підтюпцем (Досв., Вибр., 1959, 40).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- коня — коня́ іменник середнього роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- коня — -яти, с., розм. 1》 рідко. Зменш. до кінь 1); лоша. 2》 Те саме, що конячина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- коня — КОНЯ́, я́ти, с., розм. Те саме, що коненя́. На півдороги від Кам'янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (А. Свидницький); Конята вкрились піною, задихались .. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п'ядь (І. Словник української мови у 20 томах
- коня — Коня́, -ня́ти с. Лошенокъ, а также плохая лошаденка. Чуже коня — паня. Ном. ум. коненя. На зирив він коненя на ярмарку. Рудч. Ск. II. 175. Словник української мови Грінченка