копитний

КОПИ́ТНИЙ, а, е.

1. Прикм. до копи́то́ 1.

Я ще не бігав так ніколи, душа – неначе дзвін – гула, і, як громи, копитний цокіт за мною мчав (В. Сосюра);

Багаті ридвани, карети, легкі прольотки і брички, просто гарби утворили ціле місто з вулицями і завулками на ще недавно зеленій луці поблизу Ворскли, а тепер витолоченій до копитного сліду (Б. Левін);

Якийсь час тільки м'який копитний перестук і поскрипування коліс порушували польову тишу (І. Нижник);

// Який має копита.

У зимовий період вовки прихитряються заганяти копитну тварину на лід, по якому ті не можуть бігти (з наук.-попул. літ.);

Для отримання посвідчення мисливця необхідно знати особливості полювання на копитних тварин, зокрема й умови їх добування, якщо вони пораненими перейшли в сусіднє мисливське господарство (з навч. літ.).

2. у знач. ім. копи́тні, них, мн. Велика нетаксономічна група ссавців (кінь, олень і т. ін.), що мають копита.

– Така здібна учениця – і говорить, що пес належить до копитних! (Ірина Вільде);

А чи відомо їй.., що листя того бузку не їсть жодне з копитних (О. Гончар);

Вовча зграя на моїх очах .. гнала копитних гоном по усьому фронту, поки вiд стада не вiдставали слабкi тварини (Г. Вдовиченко);

Найхарактернішими з копитних африканських саван є антилопи гну, великі стада яких мігрують щороку на сотні кілометрів відповідно до змін вегетації рослинного покриву (з навч. літ.).