копитце

КОПИ́ТЦЕ́, и́тця́, с.

Зменш.-пестл. до копи́то́.

Еге ж, бачив я його [чорта] добре.., намалював би вам і ріжки, і копитце (Марко Вовчок);

Побачив [Сироватка] великий табун сайгаків, котрі мчали просто на нього. Були добряче налякані – летіли, не помічаючи людини .. Бризкала з-під копитець роса (Ю. Мушкетик);

– Ага, їде, їде, голубок-яструбок. Цокають, чую, цокають копитця по асфальту (В. Лис);

* Образно. Крижаними копитцями продзвенів за ним [за листопадом] грудень (А. Дімаров);

Він посмоктав люльку, випустив із кутика вуст білий дим – і маленькі пухнасті коники побігли в небо. Мчали весело, врізнобій, побрикуючи кумедними копитцями, куйовдячи довгі прозорі гривки (І. Андрусяк);

* У порівн. Перші краплі крихітними копитцями промерехтіли затокою – починався дощ (В. Дрозд).