коректно

КОРЕ́КТНО.

Присл. до коре́ктний.

Одягався він завжди дуже коректно, – сам невеличкий, тоненький, у чорному сюртуці, він похожий був на маленький чорненький олівець з записної книжки (В. Винниченко);

Лорен досить коректно поцікавився нашими справами, але, не дочекавшись відповіді, почав виказувати ознаки хвилювання (І. Багряний);

Фон Лібіх у своїх лекціях, хоч би яким гострим було вістря дискусії, завжди коректно відгукувався про опонентів (Любко Дереш);

Природа відповідає людині на будь-яке запитання, якщо воно поставлене коректно й осмислено (О. Бердник);

// у знач. пред.

Киманий. Він підібраний, можливо, навіть дещо педиїв – офіційний, церемонний, .. странтичний. .. Усе дуже коректно й пристойно (В. Домонтович);

– Згодом – це коли..? – Дуже грамотне запитання .. Справа в тому, що вживати категорію “час” коректно лише стосовно матеріального плану (В. Кожелянко).