кородитися

КОРО́ДИ́ТИСЯ, о́джу́ся, о́ди́шся, недок., розм.

1. Скаржитися, жалітися на біль, нездужання; кволитися (у 2 знач.).

Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться; прийшли жнива, ходить жінка, як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова (Номис);

Незабаром мати почала кородитись на груди, сохнуть та в'янути (І. Нечуй-Левицький);

– Що це ти, зроду не кородився на печінку, а такий жовтий? – питає теща (Л. Костенко);

// Корчитися (від болю).

Полизкають [людці] борщу, ковтнуть галушок із шість, – Уже й кородяться, що й бабка не порадить (П. Гулак-Артемовський);

Аж кривився [Захар], кородячись від якихось рефлективних болів у зовсім загоєній рані в плечі (Іван Ле).

2. Не погоджуватися із чим-небудь; упиратися, пручатися.

[Тетяна:] Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду, то горло і прочиститься (І. Котляревський);

[Химка:] Як же почав він мене умовляти та улещати! І кучер, що панича віз, теж каже: та чого ти, дурна, кородишся? Їдь: добре тобі буде (Панас Мирний);

– А ти не кородися! – осавул схопився і враз надувся. – Ще губа в тебе боса, вусів не маєш, а вже хвоста перед старшиною задираєш? (В. Чемерис).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

кородитися

Значення в інших словниках