корінчик
КОРІ́НЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до ко́рінь 1.
За кожним листочком і корінчиком доглядали, як тільки зійшли буряки (В. Кучер);
Шаман сів коло жарівниці, підібгавши обидві ноги, взяв до рук дудку, кинув на жар кілька корінчиків, линув туди з кожного горняти по кілька крапель якоїсь рідини – аж засичало (І. Білик);
Хлопчинка викопав ямки, втиснув у них три корінчики – три зелені кущики, і нитку довкола них натягнув (В. Багірова);
* У порівн. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (І. Франко).
2. перен., рідко. Зменш.-пестл. до ко́рінь 3.
Кожен, хто мислить, щомиті повинен прагнути не помилятися навіть у дрібницях, бо навіть у найкращих пориваннях, у найчистіших помислах чаяться непомітні корінчики зла. Біймося не помітити їх (О. Тесленко).
Значення в інших словниках
- корінчик — корі́нчик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- корінчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до корінь 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- корінчик — КОРІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ко́рінь 1, 2. За кожним листочком і корінчиком доглядали, як тільки зійшли буряки (Кучер, Дорога.., 1958, 212); *У порівн. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (Фр., IV, 1950, 134). Словник української мови в 11 томах
- корінчик — Корінчик, -ка м. ум. отъ корінь. Словник української мови Грінченка