кострище

КОСТРИ́ЩЕ, а, с., розм.

Те саме, що вогнище 1, 2.

– У плавнях, бувало, навіть глибокої осені таке кострище розведем, аж гоготить полум'я вище верб (О. Гончар);

Ти – моє святе кострище, То ж бери мене ще ближче В пломінь молоду (Д. Павличко);

За будинком, лунають голоси й потріскує могутнє кострище (Ю. Мушкетик);

Він спробував підвестись, але заклякле на холоді тіло не підкорилося, Настас упав у згасле кострище й засопів (І. Білик).