кострубато

КОСТРУБА́ТО.

1. Присл. до коструба́тий 1.

Прикритий [стіл].. білою скатертю, з-під якої кострубато заломлюються контури посуду (Ірина Вільде);

Поет перший вчепився поглядом у гілочку, що несміливо стриміла збоку, ще по-зимовому чорна, кострубато-незграбна, мов уламок абстрактної скульптури (П. Загребельний);

Панелі були брудно-сірі, різного відтінку, шви між ними кострубато, нерівно чорніли (В. Нестайко);

Вона йшла за Сірим зі зв'язаними, витягнутими вперед руками, з розтріпаним, кострубато обрізаним волоссям (В. Шкляр).

2. перен. Присл. до коструба́тий 2.

Як умів (хоч, може, часом не дуже переконливо виходило та кострубато трохи), сперечався з Павлом (А. Головко);

Раптом в очі впала цитата з лекції, яку я досить кострубато переклав з німецької (Д. Білий);

Вiн намагався якось жартувати, але це виходило кострубато (А. Кокотюха);

За півгодини ошалілий Сьомка читав текст, кострубато написаний на цупкому картоні (Люко Дашвар).