ко-ко
КО-КО́, КО-КО-КО́, виг.
Звуконаслідування, що відтворює сокоріння курки.
На Св[ятий] вечір .. на солому кидаються діти, .. і, лазячи по ній на руках і ногах, кричать: ко-ко-ко! ґе-ґе-ґе! ква-ква-ква! кві-кві-кві! .. се на те, щоб увесь рік худоба так велася і ховалася на господарстві (І. Франко);
Раптом крик: – Ко-ко-ко! Крг-гр-гр-гр!! Залопотіли крила, і сонний півень зірвався з верби й упав на Гордія Івановича (Остап Вишня);
// у знач. пред.
А курочка ко-ко, да ко-ко... Полетіла вгору високо (П. Чубинський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me