крайок
КРАЙО́К, йка́, ч.
Зменш. до край¹ 1.
Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були сині, трохи бузкові (Ю. Яновський);
Колісник примостився на самому крайку лави (Панас Мирний);
Голова стомлено падає на крайок подушки (Г. Косинка);
Катря ще хлипнула. Потім крайком хустки витерла очі (А. Головко);
Котляревський присів на крайок крісла (Б. Левін);
* Образно. Переді мною відтулився крайок чужої таємниці, одначе якої я ще не знав (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- крайок — крайо́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- крайок — КРАЙО́К, йка́, ч. Зменш.-пестл. до край¹ 1. Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були сині, трохи бузкові (Ю. Янов., II, 1958, 128); Колісник примостився на самому крайку лави (Мирний, III, 1954, 142); Зітхають жінки, долонями й крайками хусток втирають сльози (Головко, II, 1957, 319). Словник української мови в 11 томах
- крайок — Крайо́к, -йка м. ум. отъ край. Словник української мови Грінченка