краяти

КРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, недок., що і без прям. дод.

1. Різати що-небудь на шматки, на частини; розрізувати, розтинати.

Грицько виніс із хати буханець хліба і краяв на кусні (Л. Мартович);

Ватаг краяв ножем будзи, дав і Олексі ніж (Г. Хоткевич);

Крають плуги для нового засіву Землю, від ран живоносних щасливу (М. Рильський);

// Різати що-небудь взагалі; тяти.

Поки ніж не крає, дерево не грає, А хто вріже глибоченько, тому заспіває (Леся Українка);

Степан Аністратович підклав до курки кілька сизих павлоградських цибулин, а тоді поставив посеред столика високу степову паляницю, яку просто гріх було краяти ножем (П. Загребельний);

* Образно. В слизькій торбині важко схлипнула рибина, і знову тиша така густа, хоч ножем край (М. Стельмах);

Вогняні ножі крають її тіло на мільярди часток (О. Бердник);

// перен. Вриватися, врізуватися в простір, у воду тощо.

* Образно. Повітря .. крає гострий жіночий голос (М. Коцюбинський);

Ось вже крають воду весла, Хвиля легко плеще в борт (І. Муратов);

Архип .. спостерігає, як швидкі блискавиці, ламаючись у всіх напрямках, крають чорну пелену неба (А. Шиян).

2. розм. Те саме, що кро́їти.

Кравець крає, як йому сукна стає (Номис);

Пану чоботи він краяв Та купця корив і лаяв (Я. Щоголів).

◇ (1) Кра́яти ре́мені зі шкі́ри – нещадно, жорстоко карати.

І сам він [отаман] якось опустився. Вислухав мовчки такі речі, такі слова, за одного з котрих давніше ремені би зі шкіри краяв (Г. Хоткевич);

(2) Кра́яти (рі́зати, розрива́ти, шматува́ти і т. ін.) / розкра́яти (розрі́зати, розірва́ти, розшматува́ти і т. ін.) се́рце (ду́шу, гру́ди) чиє (чию, чиї), кому і без дод. – завдавати кому-небудь страждань, мук, душевного болю.

– Скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Марко Вовчок);

Брязкiт залiз стогоном краяв груди (П. Грабовський);

– От краще помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість (М. Коцюбинський);

– Не говори так, Андрійку, не ріж мого серця (Л. Мартович);

Розпач, відчай розривали її груди, хвилинами з'являвся такий жах, що ціпеніло серце (О. Донченко);

Кімнату огортала зловісна тиша, туга безжально краяла на шматки серце (А. Хижняк);

На душу навалилися два безкінечні роки розпачу і безнадійного чекання, і кожна хвилина, з якої складались вони, шматувала серце (С. Голованівський);

Часом, буває, давні втрати і болі ріжуть душу солдатську невблаганно (Д. Луценко);

Вона [Хуррем] .. ніколи не забувала передовсім визнавати й шанувати в ньому [Сулейманові] володаря й повелителя, жодного натяку на їхню близькість, на почуття, які шматували груди (П. Загребельний);

А втім, може, й справді се якась невідома сила розкраяла мені і серце, і душу надвоє (Леся Українка);

(3) Кра́яти собі́ мо́зок – думати, детально розмірковуючи над чимось; тривожитися.

Громоголосно звучить глевка смакота хліба, крає мозок і поволі обертає кусники у липких гарячих пальцях (У. Самчук);

Я довго краяв собі мозок: ну, а звідки ж цей хамелеон [Хома Леонтійович] міг перейняти риси мого рідного брата? (І. Волошин);

Пекуча дума краяла мозок (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

краяти

Значення в інших словниках