кресь
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕ́СЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь, камінь і т. ін. (див. креса́ти 1).
Кресь, кресь по гострому сколку [осколку] (Ю. Мушкетик);
// у знач. пред.
Витяг запальничку – кресь-кресь!.. Не горить (А. Головко);
Юрасик .. дістає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але ні іскорки від кремінця (П. Воронько);
Декілька фільтрів на каблук поклади, підпали, терткою добре натисни на голубе полум'я.., сірником кресь (Є. Пашковський).
2. розм. Уживається як присудок за знач. креса́ти 2.
– Бувало, ні з сього, ні з того, ти стоїш – а він – кресь тебе по щоці! (Панас Мирний);
Стане, розмахнеться, кресь! кресь! своєю “шаблею” – і нема, покотилась будякова голова в траву (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кресь — кресь вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- кресь — кресь-кресь. виг. 1》 Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін. || у знач. присудка. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. креснути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кресь — КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.; // у знач. присудка. Витяг запальничку — кресь-кресь!.. Не горить (Головко, І, 1957, 162); Юрасик.. дістає кресало. Словник української мови в 11 томах
- кресь — Кресь! меж., выражающее звукъ высѣканія огня. Кресь да й єсть! посл. Словник української мови Грінченка