кресь
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.;
// у знач. присудка.
Витяг запальничку — кресь-кресь!.. Не горить (Головко, І, 1957, 162);
Юрасик.. дістає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але ні іскорки від кремінця (Воронько, Казка.., 1957, 36).
2. розм. Уживається як присудок за знач. кресну́ти.
— Бувало, ні з сього, ні з того, ти стоїш — а він [пан] — кресь тебе по щоці! (Мирний, III, 1954, 164).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кресь — кресь вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- кресь — кресь-кресь. виг. 1》 Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін. || у знач. присудка. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. креснути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кресь — КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕ́СЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь, камінь і т. ін. (див. креса́ти 1). Кресь, кресь по гострому сколку [осколку] (Ю. Мушкетик); // у знач. пред. Витяг запальничку – кресь-кресь!.. Не горить (А. Словник української мови у 20 томах
- кресь — Кресь! меж., выражающее звукъ высѣканія огня. Кресь да й єсть! посл. Словник української мови Грінченка