кру

КРУ, КРУ-КРУ́, КРЮ, КРЮ-КРЮ́, виг.

1. Звуконаслідування, що означає пташиний крик (перев. журавлиний).

Дiти з жалем глядiтимуть на небо, прощаючи вiдлiтаючих журавлiв: кру, кру, кру! (Б. Лепкий);

На тину стояв крук і кричав від холоду: “Кру! Кру!” (О. Іваненко, пер. з тв. Г.-К. Андерсена);

Аж раптом за вікном крук на все горло: “Кру!..” (Люко Дашвар);

* У порівн. Офіцерам передають коротку, тривожну, мов журавлине “кру” перед бурею, звістку (Г. Косинка).

2. Уживається як присудок за знач. кру́кати, крю́кати.

А журавлі все – кру, кру... (А. Головко).

3. у знач. ім. кру́кання, крю́кання я́, с. Те саме, що кру́кання, крю́кання.

Кру, кру, кру... – протяжне, тривожно падало на ліси і гущавини чагарів по обочах, никло в глибоких нетрях і глухло по хвилях натуженої талими водами прудкої ріки (І. Чендей);

Реве повесiння в оглухлiм яру, це вербне чадiння, оце розгомiння, оце мерехтiння й журавликiв кру (В. Стус);

О, це осіннє журавлине “кру!” – Листя вмира і на брук осипається (Б. Олійник).