куделя

КУДЕ́ЛЯ, і, ж.

1. Те саме, що ку́жі́ль.

Ось там приперта до лавиці куделя, веретено пряде, крутиться (Н. Кобринська);

Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Л. Мартович);

Кине мати прядку і куделю, Теж підсяде до казок (М. Шпак);

Отак у мого Антона було: я забудуся пiд куделею, аж гульк – гейби нема чоловiка в хатi (Р. Андріяшик).

2. розм. Про щось скуйовджене, заплутане, кошлате.

Якіїсь мучились там [у пеклі] птахи З куделями на головах (І. Котляревський);

Нищий тряс гостро білою куделею волосся, жагуче блискав очима без брів (К. Гриневичева);

На куделі верховіття сиве павутиння (Б.-І. Антонич);

По-бандитському стрижена [Ганна] – замість кіс чорна куделя вибивається з-під кубанки (О. Гончар);

Замовк [Мортхо], звично шкрябнувши кривим пальцем куделю бороди (І. Чендей);

* Образно. Через вузький коридор повільно, неначе з кузні, виповзали на ґанок синюваті куделі ядучого тютюнового диму (І. Нижник);

Місячне сяйво ллє сиву куделю мрій (В. Стус).

3. Недоброякісне волокно льону.

Лляне волокно нижче сьомого номера – коротке, плутане, воно називається куделею (з наук. літ.);

З куделі виготовляють грубі тканини: мішковину, пакувальні матеріали тощо (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me