1. Словник української мови у 20 томах

кузина

КУЗИ́НА, и, ж.

Жін. до кузе́н.

Чи ти стрічаєш там коли кузину? (Леся Українка);

Братанич покійного батька вважає себе останнім спадкоємцем їх родового імені. Він прогуляв свій маєток .. і не без того, щоб він не чекав на спадок по своїй кузині, себто по Христині (Б. Лепкий);

М-р Лейстон жестом покликав до себе нафарбовану імператорову кузину й увічливо запропонував їй розділити з ним вечерю (М. Йогансен);

Дівчина мовби прислухалась до чогось. Не очутилась навіть, коли кузина шепотом позвала її на ім'я (А. Головко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кузина — кузи́на іменник жіночого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. кузина — Сестра у перших, двоюрідна сестра; кузинка. Словник синонімів Караванського
  3. кузина — -и, ж., заст. Двоюрідна сестра, а також взагалі родичка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кузина — кузи́на (франц. cousine) двоюрідна сестра. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. кузина — Кузи́на, -ни; -зи́ни, -зи́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. кузина — КУЗИ́НА, и, ж., заст. Двоюрідна сестра, а також взагалі родичка (переважно в буржуазно-дворянському середовищі). Чи ти стрічаєш там коли кузину? (Л. Укр., V, 1956, 400); Дівчина мовби прислухалась до чогось. Не очутилась навіть, коли кузина шепотом позвала її на ім’я (Головко, II, 1957, 486). Словник української мови в 11 томах