кулачник
КУЛА́ЧНИК, а, ч., заст.
Учасник кулачних боїв.
Боєць, .. задирака, Стрілець, кулачник і рубака І дужий був з його [нього] хлопак (І. Котляревський);
// Той, хто полюбляє битися кулаками (у 1 знач.).
Свiтлiйший князь виявляв первiснi iнстинкти пiдмосковського громила-кулачника (Б. Лепкий);
// Удар кулаком.
На його плечі посипалися прелютенні кулачники (І. Франко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кулачник — кула́чник іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- кулачник — див. воїн Словник синонімів Вусика
- кулачник — -а, ч., заст. Той, хто полюбляє битися кулаками (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кулачник — КУЛА́ЧНИК, а, ч., заст. Той, хто полюбляє битися кулаками (у 1 знач.). Боєць, ..задирака. Стрілець, кулачник і рубака І дужий був з його хлопак (Котл., І, 1952, 195). Словник української мови в 11 томах
- кулачник — Кулачник, -ка м. Кулачный боецъ. Боєць, ярун і задирака, стрілець, кулачник і рубака, і дужий був з його хлопак. Котл. Ен. Словник української мови Грінченка