кулик

КУЛИ́К, а́, ч.

Невеликий птах родини сивкоподібних з довгими ногами та довгим дзьобом, що живе на морських узбережжях та в заболочених місцевостях.

Усякий кулик до свого озера привик (прислів'я);

В цей буденний робочий день на Дінці було безлюдно, і на піщаних плесах тепер гуляли, пересвистуючись, маленькі сірі кулики (В. Собко);

Обоє не спали. Слухали, як хлюпотiла рiка, як квилив кулик на далекiм озерi (Ю. Мушкетик);

* У порівн. Чого так сильно зажурився.., Зовсім охляв і занудився, Мов по болотові кулик? (І. Котляревський);

– Що се, – кажу, – пане Якове, надувсь, мов кулик на вітер? (Марко Вовчок).

△ (1) Лісови́й кули́к – те саме, що ва́льдшнеп.

Вальдшнеп, – або лісовий кулик, – благородна птиця, трохи менша як наш голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всіх куликів, дзьобом і довгими ногами (Остап Вишня).

КУ́ЛИК, а, ч.

1. Зменш. до куль.

На покрівлі дома [дому] чорніли дірки, стриміли розкудлані кулики, підняті вітром (І. Нечуй-Левицький);

Косять очерет здебільшого взимку, коли заплаву скують морози; накосивши, в'яжуть у тюки, в кулики (О. Гончар);

– Полола і копати помагала [Галина Петрівна]. А недавно кулики на полі розставляла (П. Автомонов);

А вікно – як осліпло. Наче його знадвору куликом затулили (Григір Тютюнник).

2. Маленький мішечок.

На вітряку її чекав кулик заробленого зерна, і він мав сильнішу владу над нею, аніж уся передвесняна краса (М. Стельмах).