1. Словник української мови у 20 томах

кумган

КУМГА́Н, а, ч.

Глечик з довгим і вузьким горлом та ручкою.

Батий повів пальцем, і бакаул, прислужник хана, налив із шкіряної саби в срібний кумган якоїсь каламутної рідини (В. Малик);

В руках у дівчини був бронзовий кумган з водою для вмивання (П. Загребельний);

Алі тицьнув у закуток кумган і побіг нагору (Ю. Логвин).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кумган — кумга́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кумган — кунган, -а, ч. У тюркських народів і кавказьких горців – високий глечик з носиком. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кумган — КУМГА́Н, а, чол. Перев. у тюркських народів і кавказьких горців — високий глечик з носиком. З кінця XV ст. центром виробництва російської кераміки стає Москва. Ремісники виготовляли горщики, миски, глечики, баклаги, кумгани, блюда (Розповідь про дзвінкі райдуги, 1970, 65). Словник української мови в 11 томах