куширище
КУШИРИ́ЩЕ, а, с.
Збільш. до куши́р.
Повезуть його з співом та гуком до саги, до улюблених своїх вод, вивалять просто в одежі в літепло, в куширища, аж розполохавши зорі саги та поснулих замулених карасів! (О. Гончар);
Лише незмигно з глибини, де ледве мріли куширища, дивилось поглядом ясним веселе сонячне очище (П. Мовчан).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me