1. Словник української мови у 20 томах

кіптюга

КІПТЮГА́, и́, ж., розм.

Те саме, що ку́рява; пил (у 1 знач.).

Марина гримала на батька й на сина, що збив таку кіптюгу коло землянки (Панас Мирний);

Після того, як він опинився за ворітьми флотської школи, нестерпним стало для нього саме слово “морехідка”, уникав і згадки про неї. Бо ж не прийняла твоєї розхристаності, вигнала під паруси кураївської кіптюги! (О. Гончар);

Окинув зором задимлене, чорне од кіптюги, спустошене подвір'я – його не впізнати (Є. Доломан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кіптюга — кіптюга́ іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. кіптюга — див. пил; сажа Словник синонімів Вусика
  3. кіптюга — -и, ж., розм. Те саме, що курява; пил. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кіптюга — ПИЛ (дрібні частинки ґрунту, що зависають у повітрі або вкривають якусь поверхню), ПО́РОХ, ПОРОХНЯ́ВА, ПОРОХНЯ́ рідше, ПОРОХНО́ рідше, ПРАХ заст.; ПИЛЮ́ГА розм., ПИЛЮ́КА розм., ПИЛЯ́КА рідше, КО́ПІТ розм. рідше (густий); КУ́РЯВА, КУ́РИЩЕ підсил. Словник синонімів української мови
  5. кіптюга — КІПТЮГА́, и́, ж., розм. Те саме, що ку́рява; пил. Марина гримала на батька й на сина, що збив таку кіптюгу коло землянки (Мирний, II, 1954, 84). Словник української мови в 11 томах
  6. кіптюга — Кіптюга, -ги ж. = кіптяга. Словник української мови Грінченка