кісся
КІССЯ́, я́, с.
Держак коси (див. коса́²).
Вийшли ми за ворота, понастромляли коси на кісся, як ратища (з переказу);
На легенькому його [діда Євмена] кіссі біліли новісінькі грабки й вилискувала на бритву виклепана й вигострена коса (Остап Вишня);
Семен збив свою косу з дерев'яного кісся і .. почав легенько стукати по ній мантачкою (О. Іваненко);
Ягнич, беручись за кісся, відчуває, як усе його єство затоплює жаром хвилювання (О. Гончар);
Пройшовши покіс, мантачив [він] косу, затиснувши кісся коліньми та обхопивши лівицею полотно (В. Дрозд).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кісся — кісся́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- кісся — див. держак Словник синонімів Вусика
- кісся — -я, с., зах. Держално коси (див. коса II), косовище. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кісся — Кісся́, -сся́, -ссю́, -сся́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кісся — КІССЯ́, я́, с. Держак коси ( див. коса́²). На легенькому його [діда Євмена] кіссі біліли новісінькі грабки й вилискувала на бритву виклепана й вигострена коса (Вишня, І, 1956, 315); Семен збив свою косу з дерев’яного кісся і.. почав легенько стукати по ній мантачкою (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 343). Словник української мови в 11 томах
- кісся — Кісся, -ся с. Рукоятка у косы, косовище. Шух. І. 169. Словник української мови Грінченка