ладком

ЛАДКО́М, присл., розм.

Так, як треба.

[Пилип:] Ну, годі, не пручайся! Побалакаєм ладком (І. Карпенко-Карий);

– На все добре, Гервасію. Постарайся влагодити все ладком, а я не забуду твоєї послуги (М. Стельмах);

– Скажи, пожартував. І вип'єте завтра по чарці в добрій згоді, сядете ладком, посмієтеся з недотепного жарту (О. Гончар);

– А ви тут зоставайтесь, не йдіть за мною. Та побалакайте ладком, та договоріться (Є. Гуцало);

Чоботи знайшлися другого дня, стояли собі ладком під лавою, халявками докупи (О. Забужко);

Ввечері вони ладком вертали домів (М. Дочинець).